Інсульт

Тримаєте в будинку шприц або голку. Це дивовижний і нетрадиційний спосіб порятунку від http://www.dal.by/ne... target='_blank'>інсульту. Коли ударяє інсульт, капіляри в мозку поступово розриватимуться. Хворий буде блідий, його мова буде невиразною, його рот буде викривлений — всі симптоми інсульту. Зберігайте спокій. Незалежно від того, де знаходиться хворий, не переміщайте його / її. Тому що, якщо переміщати, капіляри лопнуть!

Допоможіть сісти, де він / вона може запобігти від повторного падіння, а потім кровопускання може бути почате. Якщо у вашому будинку у вас є шприц для ін'єкцій, це було б краще всього, інакше, швейні голки або шпильки теж допоможуть.

1). Потримаєте голку / шпильку над вогнем, щоб стерилізувати їх, а потім використовувати для проколу кінчиків всіх 10 пальців на руках.

2). Немає ніяких конкретних акупунктурных крапок, просто вколіть в мм від нігтя.

3). Вколіть так, щоб кров витікала.

4). Якщо кров не починає капати, стисніть проколений палець вашими пальцями.

5). Коли все 10 пальців кровоточать, почекайте декілька хвилин, після чого хворий прокинеться.

6). Якщо рот хворого, скривився, потягніть за вуха, поки вони не стануть червоними.

7). Тоді вколіть мочку кожного вуха двічі, так щоб два капіж крові вийшли з кожної мочки. Через декілька хвилин хворий повинен опам'ятатися.

Почекайте, поки хворий прийде в його (її) нормальний стан без яких-небудь ненормальних симптомів, потім відправте його ( її) до лікарні. Інакше, якщо він / вона була б доставлена в лікарню в машині швидкої допомоги в поспіху, трясіння при поїздці привело б до того, що капіляри в мозку жертви лопаються. Якщо йому / їй з вдається справитися з ходьбою, то вони, слава богу, врятовані. 

ЯК ПЕРЕЖИТИ СЕРЦЕВИЙ НАПАД, ЯКЩО ВИ ЗНАХОДИТЕСЯ Наодинці Часто відбувається так, що серцевий напад трапляється з людьми, коли вони знаходяться в повній самоті, і нікому їм допомогти. Якщо ви раптом відчуєте, що серце ваше почало битися «неправильно» і ви близькі до непритомного стану, у вас є всього лише 10 секунд, перш ніж ви знепритомнієте. Тим часом, всі жертви серцевих нападів могли б допомогти самі собі. Для цього необхідно почати кашляти – багато раз і з дуже великою силою. Кожного разу, перш ніж кашлянути, зробіть глибокий вдих, кашель повинен бути глибоким і тривалим, неначе ви відпльовуєте мокроту глибоко з грудей. Вдихи і кашель повинні повторюватися кожні 2 секунди без перерв і зупинок, аж до приходу медичної допомоги, або ж аж до того моменту, поки серце знов не почне битися в нормальному ритмі. Глибокий вдих дозволяє кисню проникнути в легені, а кашельні рухи «стискають» серце і примушують кров циркулювати. Це тиск на серці також допомагає йому добитися свого нормального ритму. Таким чином, жертви серцевих нападів отримують додатковий час на те, щоб дочекатися приходу лікарів або доїхати до лікарні. Розкажіть про це як можна більшій кількості людей. Це може врятувати їх життя! Кардіологи говорять, що якби кожен з нас поділився цією інформацією з 10 людьми, як мінімум одне життя могло б бути врятована.

БАРС

Пригадався випадок, який стався в селі Біловіж у дев'яностих роках минулого століття. Жив на той час у селі один з перших повоєнних мисливців. Мав він чудового мисливського собаку за кличкою Барс. Любив він його, як рідну дитину, і собака це відчувала, показуючи свою прив'язаність до нього. Ходили вони на полювання і на радгоспну роботу завжди разом – старий мисливець і молодий, повний енергії, Барс. Не раз виганяв із гущавини він звіра прямо на постріл свого господаря. Із великим нетерпінням чекав Барс винагороду за впольовану тварину. Інколи під вечір, а коли  вже і по – темному, вони поверталися додому. Та не завжди полювання було вдалим. У дні, коли не щастило, ніхто не сумував, а просто втомлено йшли додому з думкою про відпочинок і смачну вечерю. Дні полювання були чи не найщасливішими в їхньому житті. Та щастя, на превеликий жаль, довгим не буває. Захворів господар і зліг, а вірний друг не міг зрозуміти, чого його господар не йде на полювання, а згодом перестав взагалі виходити із будинку. Серце Барса відчувало біду. Засумував собака. Перестав їсти і пити, тільки очей не зводив із людей, які почали все частіше заходити до хати. Він на них не гавкав, а чекав допомоги, дивлячись на їх сумні обличчя. Серед них були і знайомі йому мисливці і сторонні люди. Але господар не виходив їх зустрічати чи проводжати. Що сталося?  Не міг зрозуміти вірний друг.

На вулиці була зима. Снігу випало в тому році багато. У такі зими, згадує, Барс вони не пропускали жодного полювання. Поганяти звіра по такому сніжку було одне задоволення. Звіра можна було вислідити і без нюху. Сумно згадував Барс, як він разом з іншими собаками, такими як він, ганяли лисиць, кабанів, косуль, лосів. Бувало і вовкам перепадало.

Отак, лежачи і сумуючи, він перебирав у голові сцени полювання із свого життя. Мабуть якесь велике горе спіткало його господаря-товариша, подумав Барс. От піду сам і принесу йому звіра, може це розрадить його душу і дасть сили піднятися із ліжка, поборовши хворобу.

Був чудовий зимовий день, я вирішив покататись на лижах по засніженому лісу. Маршрут вибрав для себе навколо села із сторони села Комсомольське до Млинка і по дорозі - путі додому. Невеликий мороз, свіжий сніг створювали чудову природну картину зимового лісу, якою можна було милуватись безупинну. Лісова дорога білою змійкою тягнеться переді мною вздовж кущів крушини і верби через колючі зарості ожини, понад прямими і стрункими соснами. Листяні дерева і кущі, скинувши листя, покрились білими сніговими гірляндами вздовж своїх ніжних гілок. Зачаровуюсь і милуюсь природою свого рідного Полісся. Спокій, тиша, простір, безкрайнє небо наскільки видно. На душі милість і благодать. Я немовби розчиняюсь у цьому лісовому казковому спокої. Щастя  вже від того, що можу, де захочу, зупинитись, роздивитись і помилуватись на ці голі кущі, чи на сосни у снігових шапках, чи просто послухати тишу такого чарівного лісу. У таки хвилини задаєш собі питання: хто ти, навіщо прийшов у цей світ, що лишиш після себе, і що можеш зробити в цей короткий, відведений для тебе час?

Змінюючи картини природи, їхав лісовою дорогою все далі і далі. Але не зчувся, як проклав лижню аж в урочище Довге. Там мою увагу привернули два сліди. Один з них належав косулі, а другий собаці. Хоч в цьому нічого дивного немає, але сліди були свіжими на пухкому вранішньому снігу. У будні на полювання в той час ніхто не ходив, і звідки тут, більш як за десять кілометрів в лісі, міг взятися собака. Роздивившись сліди і нічого підозрілого і особливого не помітивши, я поїхав далі. Більш цікавим стало те, що ці сліди я знову побачив, але вже за декілька кілометрів в урочищі Піски. Вони були коротшими, що говорило про те, що звірі були стомлені, так як пробігли не один кілометр. Спостерігаючи лісову казку, свої лижі направив в урочище Лозиці. Яким було моє здивування, коли знову побачив знайомі сліди косулі, яку вперто переслідувала собака. Я поїхав по слідах і вони привели мене в урочище Запельє, потім через болото Старець в Посеч і вивели в урочище Запещанє. Сліди перетнули дорогу до Мушні і виднілися в сторону урочища Обрив.

Вздовж цієї дороги я направився додому. Під'їжджаючи до школи, я почув новину, яку обговорювали жителі навколишніх будинків. Як мисливський собака пригнав з лісу косулю до хворого мисливця у двір.

Як можна в душі загасити почуття тривоги і занепокоєння, читаючи ці рядки розповіді. Не кожна людина здатна на такий поступок заради хворого товариша. Барс пішов до лісу за десяток кілометрів, відшукав косулю і пригнав її до хворого свого господаря.

Яке велике щастя і гордість мав він у своєму серці, коли думав, як вийде господар і похвалить його, дасть заслужену винагороду, хоч справа далеко не в ній. І як було прикро, коли господар не вийшов, не оцінив подарунок, не назвав його по імені.

Зліг Барс, нічого вже не хотілося йому, тільки  погляд не зводив з дверей будинку. Все ждав, що ось - ось вийде господар на поріг, хай і не з рушницею, хай і не на полювання аби тільки вийшов. Щоб ще хоч раз побачити його. Та цього не сталося.